«ЗАПАЛИ У СВОЄМІ СЕРЦІ СВІЧУ ПАМ’ЯТІ»

У кожного народу є свої темні сторінки історії - війни, революції та інші події, ставлення до яких часом буває неоднозначним і може змінюватися залежно від епохи та ідеології.

Саме до таких явищ належить Голодомор 1932-1933 років в Україні. За радянських часів згадувати про нього було заборонено, після проголошення Україною незалежності ставлення змінилося майже радикально. Про Голодомор не тільки заговорили як про факт, що відбувся - йому дали оцінку. Відповідною постановою Верховної Ради цю трагедію українського народу було визнано геноцидом. 23 листопада в районному Будинку школярів та молоді відбувся відкритий захід, присвячений пам’яті усіх тих, хто був заморений голодом в трьох хвилях «рукотворного мору» українського народу. Круглому столу (тема: «Голгофа голодною смертю») передувала акція «Запали свічу пам’яті» в холі закладу. У куточку стояв Хрест у віночку – символ юної України, розіп’ятої за те, що хотіла бути вільною, розквітлою, самостійною, повноцінною… Під ним сніп колосся за колючим дротом - символізує недоступність хліба. Червона тканина, то рясно пролита кров невинних ні в чому людей… десятки мільйонів українців убієнних і ненародженних… - Сьогодні ми схиляємо голови перед пам’яттю наших дідів і прадідів, - пролунало з вуст Лідерівців. - Відомих і невідомих нам членів наших родин, бо серед українців майже немає родини, яка би не постраждала від Голодомору... Вокальний гурток під керівництвом Тетяни Вікторівни Ягорлицької виконали пісню «Свіча» (слова Б.Стельмаха, музика М. Скорика). Гуртківці «ЛІДЕРу» зачитали поезію та запалили принесені свічки. Своє слово додали запрошені гості: о. Ярослав УПЦ КП та історик Сергій Васильченко, який продемонстрував кілька цікавих книг, зокрема, зібраних свідчень. Після акції, усі піднялися до кабінету «Райдуга», де продовжили діалог під керівництвом Шевчук Лілії Володимирівни. Жвава розмова, а часом і дискусія, розбавлялася уривками з документального та художнього фільмів. Лідерівці за круглим столом разом намагалися розібратися: 1. Чому в житниці Європи вмирали з голоду люди? 2. Хто винен у тому, що трапилося? 3. Чи можна було уникнути тієї страшної трагедії? 4. Який урок повинно винести людство? Прозвучали запитання і до гостей: як правильно потрібно поминати померлих? (до о. Ярослава), паралель із сучасними проблемами України як незалежної держави (до історика Сергія Васильченка). Наприкінці кожен учасник поділився своїми враженнями від побаченого і почутого. Гості засвідчили високий рівень підготовки молоді, оригінальні і відверті міркування яких «заставили і нас відкрити для себе щось нове». Меседж Лідерів: « Трагічні уроки життя українського народу повинні нас не тільки вчити, а й стати історичним фактором духовного оздоровлення нації, збереження її одвічних цінностей – Віри і Державності. Не забудемо усіх і кожного, хто загинув у ті трагічні роки! Щасливе майбутнє нових поколінь можливе лише при врахуванні помилок минулого»…